?

Log in

Tabunya · in · wonderland

Останні записи · Архів · Друзі · Дані користувача

* * *
Привіт, Стьо )
441183036_8b6e37a500_b
* * *
Україна - тримісячний серцевий напад.

і сьогодні в день скорботи, прокидаючись зі сльозами, якось вийшло прокинутися в трошки іншій країні. Трошки зміщений баланс правди, як електрошоком рубнув. Трошки інша країна, бо поки вони не сидять, поки квіти не зав'яли на могилі Богдана Сольчаника, поки Павлюченки в тюрмі, бо поки ще сотні таких "поки". Словом, я ніколи не скажу "Ну, все".

А нам з тобою своє робити. Дорослішати це так - дивитися в очі друзям, які ставили аватарочки-футболочки-стрічечки на заставки, а на твої відкриті прохання про допомогу, знаходили відмазки. Це ж по-дорослому - зрозуміти їх, правда? І по-дорослому вирішувати, що далі для самого себе.

Скріплю свої переживання цим постом, як жгутом.

* * *
2013 рік  як поганий друг. хочеться обійняти його востаннє і сухими губами торкнутися щоки, щоб пішов собі з Богом.
Терпкий рік. З нью-йоркськими шипами, петербурзьким гулом, московським пилом.
2013 рік, як невірний коханець. Все манив чимось тривким і прекрасним, а в останній момент міняв сценарії.
Переїзди, перепаковані валізи, переклеєні коробки. Звук скотчу став саундреком, звук змійки на валізі назавжди лишився на бекграунді. 2013 все приніс в пробниках. Пробник щастя, пробник тривоги, пробник зубної пасти, щоб на підхваті.
2013 рік, як хайвей. Монотонно несеться, а кожен твій крок він залишає позаду до того, як ти встигнеш його зробити.
Мій персональний ляпас, а не рік. Змістив шкалу цінностей в якийсь недосяжний режим. Колись я не могла зрозуміти маму з її пеференціями до якості кави. Допоки не випрацювався особистий смак і сама не навчилася з першого ковтку знати, чи це кава, чи просто треба ранок почати. Так і 2013 зробив мене емоційним снобом. Все те, що викликало щенячий захват, тепер сприймається, як подарунок, який відкладаєш передарувати.
Лиш за одне справді вдячна йому. За те, що кожного ранку все одно прокидаюся щаслива.

* * *
* * *


Його ім'я вже кілька тижнів у мому персональному "іконостасі" поруч із Мінцом, Скоттом, Дерідою і Жижеком.
Людина, яка дає таку блискучу інтерпретацію імперіалізму, викликає, як сьогодні виявилось, тремтіння мого голосу. Але розмова з ним, як медитація.
"Ну а почитать мне что?" - "Таня, дочитайте мои книги до списка литературы, а там уже разберетесь"
* * *
* * *
20 травня 2013 року вітер на Монмартрі розніс рекламні флаєри з 10% знижкою під ноги перехожим, торнадо з Оклахоми видгриміло світанковою грозою у славному B-town, а я вперше зрозуміла, що заскучала. Подібно до того, як люди, які голодують, починають гостро відчувати нюанси запаху їжі, на касі в супермаркеті почула шум Червоноармійської і відчула на щоках тепло сонячних променів із літної тераси Оливи. Виходячи з автобусу вдихнула забах пилу і розпеченого асфальту Воздвиженської біля Гастророку. Терпкий солодкий смак лате з Макдональдса на Льва Толстого-з-собою-і-в-парк-Шевченка увірвався у свідомість на пішоходному переході перед домом. Алея зі скультпурами на Пейзажці. Пекучий і розгарячений стадіон біля дому під час вечірньої пробіжки. Траса з Борисполя з гладенькою дорогою і соснами обабіч, які метушать тінями. Вечірнє проміння, яке платується в червоних шторах кімнати і падає на чорно-білі клавіші.
І хоча в мому квиктку стоїть JFK - SVO, я знаю, що вже скоро...
* * *
* * *
жж для мене завжди було місцем, де можна пережувати свою чергову драму. обов'язково пост із двозначним змістом. обов'язково. із натяком. із відключеними коментарями. апогей цієї пережованої каші, коли вже нічого не допомагає - вбити жж. милуватися закресленим ніком і сидіти чекати, коли починають в аську всі питати "Таня, що сталося?". а ти така снігова королева. "нічого". а сама знаєш же кому це символічне вбивство адресується. а сама сидиш і слово "вічність" викладено із крижаних шматочків твого серця.
***
мені здається, у кожної людини має бути адресат. я через це не люблю фейсбук, бо пишеш же ж, думаєш про 2-3 людини, а потім бачиш лайки від когось і так - ну, блін, ну я ж не вам це хотіла сказати. тому я люблю імейли. напевно, навіть більше, ніж паперові листи. люблю оцей момент, коли вже бачиш тему листа, але лист ще навіть не просвічується першими рядочками. і в ці секунди можна придумати, що там Найважливіші Новини У Світі. для мене важливо мати людину, якій треба терміново написати імейл, коли в моєму мікрокосмосі стаєть загальна тривога. коли мені треба віддзеркалити у когось якусь геніальну ідею. коли відчуття щастя переповнює, як молоко каструльку на плиті. тобі треба все аритикулювати, перенаправити і дати ще комусь. я дописала і не хочу виправляти "людину", бо насправді тут має бути множина
***
іскри. іскри статичної електрики у мене у мене викликають захват. варто лише вдуматися в саме словосполучення, щоб відчути, що в ньому є щось подібне до болю в м'язах після хорошої пробіжки. сили є, але вже бігти не можеш.
іскри, коли вириваються, наче чихання - різко і стірмко нагадують про щось. кожному про своє. повідомлення від Глебадора для мене завжди такі іскри. завжди така пінка з молока. і я часом промовчую, але завжди рада. бачиш, навіть тут написала.
***

я все збиралася піти з жж. тут лежить якийсь багаж, який мені нагадує старий дитячий одяг - колись носив, любив, але тепер ніяк не зберешся викинути, бо чіпляєшся за спогади. але мені останнім часом треба більше простору, ніж імейли і повідомлення. я хочу писати як Юка - про те, що випускає мурашки на спину. про те, від чого часом здригаєшся усім тілом. філігранно викладати у слова те, що резонує внутрішніми струнами.
Ще не знайшла собі такого місця. Тому тут.
***
жахлива картинка на відео. але дуже правильні слова на мою улюблену тему. про страхи.
один із уривків із моїх імейлів.
* * *
Коли у нас обікрали кватиру, найтяжче було пересилити в собі дві речі - повернути відчуття безпеки у власному домі, і перестати жаліти за вкраденими речима. Здавалося, що в останніх вкладалися особливі емоції і спогади.
Коли хочеш вірити в знаки, ти їх отримуєш. Я заварювала свій yogi чай наступного дня на кухні, де до цього сидів підряд міліціонерів, а на холодильнику тепер був прикріплений номер слідчого, і записка на пакетику досить переконливо сказала, що наше багатсво не в речах, які нас оточують.
***
Я сноб. Я для себе придумала особливу категорію снобізму, бо я люблю знати. Коли дочитала Europe and the People Without History, я боялася поворухнутися, бо у мене було таке відчуття, що в голову, наче у відкриту ємність налили щось, що не дай Б-же, розплескається, а мені хочеться втримати там все. Посеред ночі строчила імейл - "Я знаю, чому спеції змінили історію Європи!", відчуваючи, напевно, ту радість, як діти, коли у них складається пазл. Тільки помножену на кількасот сторінок двох монографій.

Коли Сідні Мінтц говорив з нами по скайпу, хотіла підійти і відправити йому смайл (hug). Людина, чию етнографію я читала невідривно, забуваючи про обід. Так останнього разу я у підлітковому віці зачитувалась Кіром Буличовим, прогулюючи музичну школу і сольфеджіо. Дати таку блискучу інтерпретацію марксизму і проілюструвати капіталізм та історію Європейських імперій через розповсюдження цукру, чаю і кави - це віртуозно. Купила книжок на подарунки, тепер думаю, хто ще такий сноб, як я, щоб це читати ночі напроліт.

Я досі соромлюся казати, що у мене fluent English, бо я говорю швидше, ніж думаю, тому про граматику я дуже часто ігнорую. Але вчора я почула всій голос наче зі сторони, коли на семінарі у Ріка видала "промову" про марксизм, oppresed resistance з Weapons of the Weak, протистояння, карнавал Бахтіна і арабську весну.  Зважаючи на те, що на цьому семінарі бояться говорити американські студенти, хочу особливо скурпульозно зафіксувати цей момент.
***
Все, чим ми насправді володіємо - це інтрепретація. Ми маємо лиш наші знання і вміння викристалізовувати із них свої імперативи. Є прекрасна приказка, до якою я апелюю завжди, коли кажу мамі про чергову поїздку - "Те, що я з'їв і побачив, у мене ніхто не забере".  У моєму варіанті, ще можна додати, що те, що я зрозумів, теж ніхто не забере.

І я не вмію красиво підводити до підсумків, але тут має місце сказати про інтер'єр і екстер'єр особистостей. Про те, що ми вважаємо репрезентативним про нас самих, що ми світимо в соціальних мережах і те, чим ми є насправді для самих себе. Про те, що насправді значення мають не фото в інстаграмі, а "звездное небо над головой и моральный закон внутри нас".
***
І та. Те, що ти не хочеш зробити боляче і фільтруєш свої дії ще не означає, що хтось переймається за твої емоції.
І тут вже не моральні імперативи діють, тут вже карма розсудить.
***
ПС. Цікаво, етимологія слова "плюндрувати" пов'язана із плюмбумом? 
* * *
Кіно сприймається по-іншому, після того, як побувати в його декораціях. Кожен раз, коли Харві обідає, згадую випиті кави із таких самих чашок, як в нього в руках. Любов до Suits не проходить і в четвер, навіть незважаючи на те, що в сюжетах почали примітизувати і робити дурнуваті ігтриги. При перегляді останньої серії зрозуміла, що наш jps звати Норма - як асистентку у Льюїса :) 
suits
* * *
* * *

Previous